Мене звати Марта. Мені тридцять п’ять років. І двадцять п’ять з них я затята колекціонерка.
В моїй колекції понад двісті хусток. Про кожну я можу розповідати годинами. Кожну впізнаю на дотик із заплющеними очима. Є хустки подаровані, є виборені у боях не на життя, а на смерть – коли збираються колекціонери, то час забути про правила пристойності і міцно триматися за ріжок хустки. Є хустки ручної роботи, є поточені міллю, є точно така ж, як у Її Величності Королеви Великобританії.
Все почалося з хустки, яка дісталася мені від бабусі. Вовняна, велетенська, із вручну підігнутими краями, – як у знаменитих хустках Hermes, про які я тоді не знала анічогісінько, – і яку я відмовлялася носити і навіть на Різдво одягала після багатогодинних суперечок і плачів. У десять років осягнути естетику хустки, яка вмить із цілком ординарної підлітки може зробити бліду, але цілком пристойну, копію Ґрейс Келлі чи Жаклін Кеннеді. Хустці на той момент було вдвічі більше років, ніж мені. Вже тоді це був цінний експонат для усіх колекціонерів української давнини, але тоді я цього не розуміла.
Тоді я просто поскладала її до шафи, у піввуха слухаючи бабусину лекцію про безсмертну елегантність шовкових хусток, про кашемірові шалі «дочала» з Північної Індії, за які колекціонери ладні віддати пару років життя і тисяч доларів, про види вузлів, які не мають нічого спільного із по-колгоспному зав’язаними хустками на підборідді. Які там хустки, в голові мені лунало ACDC і я мріяла про рожеві Dr. Martens!
Усвідомлення, який мені потрапив в руки скарб, прийшло вже набагато пізніше, коли я почала працювати перекладачем для колекціонерів-американців, які приїздили до України, щоб поповнити свої колекції старовинних сорочок, крайок, жупанів і хусток. Більшість колекціонерів булого українське походження і мали особливі сентименти до нашої етніки. Вони приїздили з-за океану, щоб потримати в руках те, чим я так необачно нехтую.
Потім до тієї першої хустки додалися раритетні квітчасті хустки з тороками і золотими нитками, а тоді – хустки, мальовані ягідними фарбами, які мені подарували друзі з Індії, а ще пізніше – омріяні іранські хустки із візерунками-огірками. Я вже знала про те, як по-різному можна зав’язати вузол на хустці, як маленька твіллі, зав’язана на поясі чи руці, може до невпізнання змінити буденний образ.
Образи з хустками завжди збирали більше компліментів і ставали приводом до невимушених смол-токів – не раз хустки ставали приводом для колекціонерської дружби і спонукали іноземців поцікавитися історією українського народного костюму.
На Канському фестивалі, декілька років тому, до мене підійшла тендітна пані і поцікавилася, що це в мене за прекрасність пов’язана солохою на голові. Ця прекрасність – то була гаптована білим по білому хустка, яку мені вдалося відшукати на блошиному ринку у Львові. В тіні сосен ми мило побалакали про те, що вміння носити хустку приходить одночасно із вмінням елегантно вийти з авто. А потім я довідалася, що це була Мерилін Канто, відома акторка французького кіно.
Довго хустка так і залишалася – квітчастим музейним експонатом, бабусиним скарбом, який двічі на рік витягають з верхньої шухляди гардеробної. Високохудожній артефакт, як часто пишуть в описах колекціонери. Була ще інша крайність – шароварщина у стилі «куплю подарунок з України в д’юті-фрі», де було дуже мало українського і ще менше – художнього. Та й у моїй колекції донедавна не було сучасних українських хусток, які було б легко вписати в урбаністичний гардероб і несоромно подарувати друзям-колекціонерам чи просто модницям.
Так було донедавна. Буквально вчора перша леді України, Олена Зеленська, для офіційного візиту до США обрала як аксесуар шовкову хустку від GUNIA Project з принтом борщівської вишивки та рушникового орнаменту.
Прекрасний етно-урбаністичний екземпляр, як би сказали мої колеги-колекціонери! Молоді українські бренди переосмислюють класичну українську хустку і буквально виймають її з «бабусиної скрині», щоб вона могла сяяти на сторінках модної хроніки. Здається, тепер сучасні українські хустки мандруватимуть світом, оселятимуться у приватних колекціях і небавом стануть не менш бажаною здобиччю, аніж Emilio Pucci чи, не побоюсь висот, Hermes.
Хустка оживає і це не може не тішити. Колекціонуймо, носімо, пишаймося!
Источник: